Важким простирадлом обгорнуло. В вологий ліс затягнуло. Обличчя вкрило туманом. Крику не чуть. Сірий шлях. Купа каміння. Мерці оточили – не мають облич. – Ми крадемо живих. – В нас немає облич. Поле. В полі могили. Сірі кам’яні плити. – Нам важко дихати. – В нас немає облич. Кам’яні сходи. Сходи до неба. До неба мерців. За небом мій світ. Вгору по сходах – текла, врятувалась, прокинулась. Але відчувають ноги Сірий пил. Але чую голоси: – В нас немає облич. – Нагодуй нас! Це – сни. Щезни!